1 Того часу, — говорить Господь, — повитягують кості царів Юди та кості його князів, і кості священиків, і кості пророків, і кості мешканців Єрусалиму з їхніх гробів,
2 і порозкладають їх перед сонцем і перед місяцем, та перед усіма небесними світилами, яких вони кохали та служили їм, і що йшли за ними, і що зверталися до них, і що вклонялися їм. Не будуть вони зібрані й не будуть поховані, — гноєм стануть вони на поверхні землі!
3 І смерть буде ліпша від життя для всієї решти позосталих зі злого цього роду, по всіх цих місцях позосталих, куди Я їх повиганяв, говорить Господь Саваот.
4 І скажеш до них: Так говорить Господь: Хіба падають — і не встають? Хіба хто відступить, то вже не вертається?
5 Чому відступив оцей єрусалимський народ усевічним відступленням? Міцно схопились вони за оману, не хочуть навернутись.
6 Прислухався Я й слухав: неправду говорять, немає нікого, хто б каявсь у своєму лукавстві, говорячи: Що я зробив? Кожен з них обертається до свого бігу, мов той кінь, що женеться у бій…
7 І відає бусел у повітрі умовлений час свій, а горлиця й ластівка та журавель стережуть час прилету свого, — а народ Мій не знає Господнього права!..
8 Як ви скажете: Ми мудреці, і з нами Господній Закон? Ось справді брехнею вчинило його брехливе писарське писальце!
9 Засоромлені ці мудреці, збентежилися й були схоплені. Ось вони слово Господнє відкинули, — що ж за мудрість ще мають вони?
10 Тому їхніх жінок віддам іншим, а їхні поля — здобувцям, бо вони від малого та аж до великого — усі віддались користолюбству, від пророка та аж до священика чинять неправду!..
11 І легенько лікують нещастя народу Мого, говорячи: “Мир, мир”, — а миру нема!
12 Чи вони засоромилися, що гидоту робили? Нітрохи вони не засоромилися, і застидатись не вміють, — тому‑то впадуть між упалими в часі навіщення їх, спіткнуться, говорить Господь…
13 Зберу їх дощенту, говорить Господь: не буде ягід у них на винограді, і не буде на фіґовім дереві фіґ, а їхнє листя пов’яне, і пошлю їм таких, що їх поїдять…
14 “Пощо ми сидимо? Збирайтесь та підемо в твердинні міста та й погинемо там, бо Господь, Бог наш, учинив, що ми згинемо, і напоїв нас водою трійливою, бо ми Господеві згрішили”…
15 Ми миру чекали, — й немає добра, часу вилікування — й ось жах!
16 Чути фиркання коней його аж від Дану, від гуку іржання його жеребців уся земля затремтіла! І прийдуть вони, й пожеруть усю землю та повню її, місто й тих, хто замешкує в ньому…
17 Бо ось Я пошлю проти вас тих вужів та гадюк, що немає закляття на них, і вони вас кусатимуть, каже Господь!
18 Яка моя втіха у смутку? Болить мені серце моє…
19 Ось голосіння дочки Мого народу з далекого краю: “Чи Господь не в Сіоні? Чи не в нім його Цар?” Нащо Мене розгнівили своїми бовванами, тими чужими марнотами?
20 “Минули жнива, покінчилося літо, а ми не спасені”…
21 Через нещастя дочки народу мого знещасливлений я, і міцно страхіття мене обняло…
22 Чи немає бальзаму в Ґілеаді? Чи ж немає там лікаря? Чому нема вилікування для доньки народу мого?
23 Ой, коли б голова моя стала водою, а око моє — за джерело сльози, то я плакав би вдень та вночі над побитими доньки народу мого!..
1 At that time, saith the LORD, they shall bring out the bones of the kings of Judah, and the bones of his princes, and the bones of the priests, and the bones of the prophets, and the bones of the inhabitants of Jerusalem, out of their graves: 2 And they shall spread them before the sun, and the moon, and all the host of heaven, whom they have loved, and whom they have served, and after whom they have walked, and whom they have sought, and whom they have worshipped: they shall not be gathered, nor be buried; they shall be for dung upon the face of the earth. 3 And death shall be chosen rather than life by all the residue of them that remain of this evil family, which remain in all the places whither I have driven them, saith the LORD of hosts.
4 ¶ Moreover thou shalt say unto them, Thus saith the LORD; Shall they fall, and not arise? shall he turn away, and not return? 5 Why then is this people of Jerusalem slidden back by a perpetual backsliding? they hold fast deceit, they refuse to return. 6 I hearkened and heard, but they spake not aright: no man repented him of his wickedness, saying, What have I done? every one turned to his course, as the horse rusheth into the battle. 7 Yea, the stork in the heaven knoweth her appointed times; and the turtle and the crane and the swallow observe the time of their coming; but my people know not the judgment of the LORD. 8 How do ye say, We are wise, and the law of the LORD is with us? Lo, certainly in vain made he it; the pen of the scribes is in vain. 9 The wise men are ashamed, they are dismayed and taken: lo, they have rejected the word of the LORD; and what wisdom is in them? 10 Therefore will I give their wives unto others, and their fields to them that shall inherit them: for every one from the least even unto the greatest is given to covetousness, from the prophet even unto the priest every one dealeth falsely. 11 For they have healed the hurt of the daughter of my people slightly, saying, Peace, peace; when there is no peace. 12 Were they ashamed when they had committed abomination? nay, they were not at all ashamed, neither could they blush: therefore shall they fall among them that fall: in the time of their visitation they shall be cast down, saith the LORD.
13 ¶ I will surely consume them, saith the LORD: there shall be no grapes on the vine, nor figs on the fig tree, and the leaf shall fade; and the things that I have given them shall pass away from them. 14 Why do we sit still? assemble yourselves, and let us enter into the defenced cities, and let us be silent there: for the LORD our God hath put us to silence, and given us water of gall to drink, because we have sinned against the LORD. 15 We looked for peace, but no good came; and for a time of health, and behold trouble! 16 The snorting of his horses was heard from Dan: the whole land trembled at the sound of the neighing of his strong ones; for they are come, and have devoured the land, and all that is in it; the city, and those that dwell therein. 17 For, behold, I will send serpents, cockatrices, among you, which will not be charmed, and they shall bite you, saith the LORD.
18 ¶ When I would comfort myself against sorrow, my heart is faint in me. 19 Behold the voice of the cry of the daughter of my people because of them that dwell in a far country: Is not the LORD in Zion? is not her king in her? Why have they provoked me to anger with their graven images, and with strange vanities? 20 The harvest is past, the summer is ended, and we are not saved. 21 For the hurt of the daughter of my people am I hurt; I am black; astonishment hath taken hold on me. 22 Is there no balm in Gilead; is there no physician there? why then is not the health of the daughter of my people recovered?