1 Пісня навчальна Асафова.
Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, —
2 нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів’я я висловлю!
3 Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам, —
4 того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив!
5 Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх,
6 щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, — устануть і будуть розповідати своїм дітям.
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть.
8 І не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний.
9 Сини Єфрема, озброєні лучники, повернулися взад у день бою:
10 вони не берегли заповіту Божого, а ходити в Законі Його відреклися,
11 і забули вони Його чини та чуда Його, які їм показав.
12 Він чудо вчинив був для їхніх батьків ув єгипетськім краї, на полі Цоанськім:
13 Він море розсік, і їх перепровадив, а воду поставив, як вал;
14 і провадив їх хмарою вдень, а сяйвом огню цілу ніч;
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безодні.
16 Він витягнув із скелі потоки, і води текли, немов ріки.
17 Та грішили вони проти Нього ще далі, і в пустині гнівили Всевишнього,
18 і Бога вони випробовували в своїм серці, для душ своїх їжі бажаючи.
19 І вони говорили насупроти Бога й казали: “Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?”
20 Тож ударив у скелю — і води линули, і полилися потоки! “Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м’ясива народові Своєму?”
21 Тому то почув це Господь та й розгнівався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
22 бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись.
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
24 і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, — і збіжжя небесне їм дав:
25 Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости!
26 Крім цього , Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра, —
27 і дощем на них м’ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок,
28 і спустив його серед табору його, коло наметів його.
29 І їли вони та й наситились дуже, — Він їм їхнє бажання приніс!
30 Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах,
31 а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців Ізраїлевих повалив…
32 Проте ще й далі грішили вони та не вірили в чуда Його, —
33 і Він докінчив у марноті їхні дні, а їхні літа — у страху.
34 Як Він їх побивав, то бажали Його, — і верталися, й Бога шукали,
35 і пригадували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупитель.
36 І своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому,
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті…
38 Та він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість,
39 і Він пам’ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається!
40 Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу!
41 І все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого Ізраїлевого, —
42 вони не пам’ятали руки Його з дня, як Він вибавив їх із недолі,
43 як в Єгипті чинив Він знамена Свої, а на полі Цоанському — чуда Свої,
44 і в кров обернув річки їхні та їхні потоки, щоб вони не пили…
45 Він послав був на них рої мух, — і їх жерли вони, і жаб — і вони їх губили.
46 А врожай їхній віддав був Він гусені, а їхню працю — сарані.
47 Виноград їхній Він градом побив, а приморозком — їхні шовковиці.
48 І Він градові віддав їхній скот, а блискавкам — череди їхні.
49 Він послав був на них Свій гнів запальний, і лютість, й обурення, й утиск, наслання злих анголів.
50 Він дорогу зрівняв був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав моровиці.
51 І побив Він усіх перворідних в Єгипті, первістків сили в наметах Хамових.
52 І повів Він, немов ту отару, народ Свій, і їх попровадив, як стадо, в пустині.
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накрило було ворогів їхніх.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що правиця Його набула.
55 І народи Він повиганяв перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка про спадок, — і в їхніх наметах племена Ізраїлеві оселив.
56 Та й далі вони випробовували та гнівили Всевишнього Бога, і Його постанов не додержували,
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відвернулись, як обманливий лук.
58 І жертівниками своїми гнівили Його, і дрочили Його своїми фіґурами.
59 Бог почув усе це — і розгнівався, і сильно обридивсь Ізраїлем,
60 і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою — в руку ворога…
62 І віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою:
63 його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень,
64 його священики від меча полягли, — і не плакали вдови його.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений,
66 і вдарив Своїх ворогів по озадку, — вічну ганьбу їм дав!
67 Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав,
68 а вибрав Собі плем’я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтував.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від кошар його взяв,
71 від кітних овечок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спадок Свій, —
72 і він пас їх у щирості серця свого, і провадив їх мудрістю рук своїх!
To the chief Musician, to Jeduthun, A Psalm of Asaph.
1 I cried unto God with my voice, even unto God with my voice; and he gave ear unto me.
2 In the day of my trouble I sought the Lord: my sore ran in the night, and ceased not: my soul refused to be comforted.
3 I remembered God, and was troubled: I complained, and my spirit was overwhelmed. Selah.
4 Thou holdest mine eyes waking: I am so troubled that I cannot speak.
5 I have considered the days of old, the years of ancient times.
6 I call to remembrance my song in the night: I commune with mine own heart: and my spirit made diligent search.
7 Will the Lord cast off for ever? and will he be favourable no more?
8 Is his mercy clean gone for ever? doth his promise fail for evermore?
9 Hath God forgotten to be gracious? hath he in anger shut up his tender mercies? Selah.
10 And I said, This is my infirmity: but I will remember the years of the right hand of the most High.
11 I will remember the works of the LORD: surely I will remember thy wonders of old.
12 I will meditate also of all thy work, and talk of thy doings.
13 Thy way, O God, is in the sanctuary: who is so great a God as our God?
14 Thou art the God that doest wonders: thou hast declared thy strength among the people.
15 Thou hast with thine arm redeemed thy people, the sons of Jacob and Joseph. Selah.
16 The waters saw thee, O God, the waters saw thee; they were afraid: the depths also were troubled.
17 The clouds poured out water: the skies sent out a sound: thine arrows also went abroad.
18 The voice of thy thunder was in the heaven: the lightnings lightened the world: the earth trembled and shook.
19 Thy way is in the sea, and thy path in the great waters, and thy footsteps are not known.
20 Thou leddest thy people like a flock by the hand of Moses and Aaron.