1 Пісня навчальна Асафова.
Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, —
2 нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів’я я висловлю!
3 Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам, —
4 того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив!
5 Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх,
6 щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, — устануть і будуть розповідати своїм дітям.
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть.
8 І не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний.
9 Сини Єфрема, озброєні лучники, повернулися взад у день бою:
10 вони не берегли заповіту Божого, а ходити в Законі Його відреклися,
11 і забули вони Його чини та чуда Його, які їм показав.
12 Він чудо вчинив був для їхніх батьків ув єгипетськім краї, на полі Цоанськім:
13 Він море розсік, і їх перепровадив, а воду поставив, як вал;
14 і провадив їх хмарою вдень, а сяйвом огню цілу ніч;
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безодні.
16 Він витягнув із скелі потоки, і води текли, немов ріки.
17 Та грішили вони проти Нього ще далі, і в пустині гнівили Всевишнього,
18 і Бога вони випробовували в своїм серці, для душ своїх їжі бажаючи.
19 І вони говорили насупроти Бога й казали: “Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?”
20 Тож ударив у скелю — і води линули, і полилися потоки! “Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м’ясива народові Своєму?”
21 Тому то почув це Господь та й розгнівався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
22 бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись.
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
24 і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, — і збіжжя небесне їм дав:
25 Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости!
26 Крім цього , Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра, —
27 і дощем на них м’ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок,
28 і спустив його серед табору його, коло наметів його.
29 І їли вони та й наситились дуже, — Він їм їхнє бажання приніс!
30 Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах,
31 а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців Ізраїлевих повалив…
32 Проте ще й далі грішили вони та не вірили в чуда Його, —
33 і Він докінчив у марноті їхні дні, а їхні літа — у страху.
34 Як Він їх побивав, то бажали Його, — і верталися, й Бога шукали,
35 і пригадували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупитель.
36 І своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому,
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті…
38 Та він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість,
39 і Він пам’ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається!
40 Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу!
41 І все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого Ізраїлевого, —
42 вони не пам’ятали руки Його з дня, як Він вибавив їх із недолі,
43 як в Єгипті чинив Він знамена Свої, а на полі Цоанському — чуда Свої,
44 і в кров обернув річки їхні та їхні потоки, щоб вони не пили…
45 Він послав був на них рої мух, — і їх жерли вони, і жаб — і вони їх губили.
46 А врожай їхній віддав був Він гусені, а їхню працю — сарані.
47 Виноград їхній Він градом побив, а приморозком — їхні шовковиці.
48 І Він градові віддав їхній скот, а блискавкам — череди їхні.
49 Він послав був на них Свій гнів запальний, і лютість, й обурення, й утиск, наслання злих анголів.
50 Він дорогу зрівняв був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав моровиці.
51 І побив Він усіх перворідних в Єгипті, первістків сили в наметах Хамових.
52 І повів Він, немов ту отару, народ Свій, і їх попровадив, як стадо, в пустині.
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накрило було ворогів їхніх.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що правиця Його набула.
55 І народи Він повиганяв перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка про спадок, — і в їхніх наметах племена Ізраїлеві оселив.
56 Та й далі вони випробовували та гнівили Всевишнього Бога, і Його постанов не додержували,
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відвернулись, як обманливий лук.
58 І жертівниками своїми гнівили Його, і дрочили Його своїми фіґурами.
59 Бог почув усе це — і розгнівався, і сильно обридивсь Ізраїлем,
60 і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою — в руку ворога…
62 І віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою:
63 його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень,
64 його священики від меча полягли, — і не плакали вдови його.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений,
66 і вдарив Своїх ворогів по озадку, — вічну ганьбу їм дав!
67 Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав,
68 а вибрав Собі плем’я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтував.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від кошар його взяв,
71 від кітних овечок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спадок Свій, —
72 і він пас їх у щирості серця свого, і провадив їх мудрістю рук своїх!
Учение Асафа.
1 Внимай, народ мой, закону моему, приклоните ухо ваше к словам уст моих. 2 Открою уста мои в притче и произнесу гадания из древности. 3 Что слышали мы и узнали, и отцы наши рассказали нам, 4 не скроем от детей их, возвещая роду грядущему славу Господа, и силу Его, и чудеса Его, которые Он сотворил. 5 Он постановил устав в Иакове и положил закон в Израиле, который заповедал отцам нашим возвещать детям их, 6 чтобы знал грядущий род, дети, которые родятся, и чтобы они в свое время возвещали своим детям, — 7 возлагать надежду свою на Бога и не забывать дел Божиих, и хранить заповеди Его, 8 и не быть подобными отцам их, роду упорному и мятежному, неустроенному сердцем и неверному Богу духом своим. 9 Сыны Ефремовы, вооруженные, стреляющие из луков, обратились назад в день брани: 10 они не сохранили завета Божия и отреклись ходить в законе Его; 11 забыли дела Его и чудеса, которые Он явил им. 12 Он пред глазами отцов их сотворил чудеса в земле Египетской, на поле Цоан: 13 разделил море, и провел их чрез него, и поставил воды стеною; 14 и днем вел их облаком, а во всю ночь светом огня; 15 рассек камень в пустыне и напоил их, как из великой бездны; 16 из скалы извел потоки, и воды потекли, как реки. 17 Но они продолжали грешить пред Ним и раздражать Всевышнего в пустыне: 18 искушали Бога в сердце своем, требуя пищи по душе своей, 19 и говорили против Бога и сказали: «может ли Бог приготовить трапезу в пустыне?» 20 Вот, Он ударил в камень, и потекли воды, и полились ручьи. «Может ли Он дать и хлеб, может ли приготовлять мясо народу Своему?» 21 Господь услышал и воспламенился гневом, и огонь возгорелся на Иакова, и гнев подвигнулся на Израиля 22 за то, что не веровали в Бога и не уповали на спасение Его. 23 Он повелел облакам свыше и отверз двери неба, 24 и одождил на них манну в пищу, и хлеб небесный дал им. 25 Хлеб ангельский ел человек; послал Он им пищу до сытости. 26 Он возбудил на небе восточный ветер и навел южный силою Своею 27 и, как пыль, одождил на них мясо и, как песок морской, птиц пернатых: 28 поверг их среди стана их, около жилищ их, — 29 и они ели и пресытились; и желаемое ими дал им. 30 Но еще не прошла прихоть их, еще пища была в устах их, 31 гнев Божий пришел на них, убил тучных их и юношей Израилевых низложил. 32 При всем этом они продолжали грешить и не верили чудесам Его. 33 И погубил дни их в суете и лета их в смятении. 34 Когда Он убивал их, они искали Его и обращались, и с раннего утра прибегали к Богу, 35 и вспоминали, что Бог — их прибежище, и Бог Всевышний — Избавитель их, 36 и льстили Ему устами своими и языком своим лгали пред Ним; 37 сердце же их было неправо пред Ним, и они не были верны завету Его. 38 Но Он, Милостивый, прощал грех и не истреблял их, многократно отвращал гнев Свой и не возбуждал всей ярости Своей: 39 Он помнил, что они плоть, дыхание, которое уходит и не возвращается. 40 Сколько раз они раздражали Его в пустыне и прогневляли Его в стране необитаемой! 41 и снова искушали Бога и оскорбляли Святаго Израилева, 42 не помнили руки́ Его, дня, когда Он избавил их от угнетения, 43 когда сотворил в Египте знамения Свои и чудеса Свои на поле Цоан; 44 и превратил реки их и потоки их в кровь, чтобы они не могли пить; 45 послал на них насекомых, чтобы жалили их, и жаб, чтобы губили их; 46 земные произрастения их отдал гусенице и труд их — саранче; 47 виноград их побил градом и сикоморы их — льдом; 48 скот их предал граду и стада их — молниям; 49 послал на них пламень гнева Своего, и негодование, и ярость и бедствие, посольство злых ангелов; 50 уровнял стезю гневу Своему, не охранял души их от смерти, и скот их предал моровой язве; 51 поразил всякого первенца в Египте, начатки сил в шатрах Хамовых; 52 и повел народ Свой, как овец, и вел их, как стадо, пустынею; 53 вел их безопасно, и они не страшились, а врагов их покрыло море; 54 и привел их в область святую Свою, на гору сию, которую стяжала десница Его; 55 прогнал от лица их народы и землю их разделил в наследие им, и колена Израилевы поселил в шатрах их. 56 Но они еще искушали и огорчали Бога Всевышнего, и уставов Его не сохраняли; 57 отступали и изменяли, как отцы их, обращались назад, как неверный лук; 58 огорчали Его высотами своими и истуканами своими возбуждали ревность Его. 59 Услышал Бог и воспламенился гневом и сильно вознегодовал на Израиля; 60 отринул жилище в Силоме, скинию, в которой обитал Он между человеками; 61 и отдал в плен крепость Свою и славу Свою в руки врага, 62 и предал мечу народ Свой и прогневался на наследие Свое. 63 Юношей его поедал огонь, и девицам его не пели брачных песен; 64 священники его падали от меча, и вдовы его не плакали. 65 Но, как бы от сна, воспрянул Господь, как бы исполин, побежденный вином, 66 и поразил врагов его в тыл, вечному сраму предал их; 67 и отверг шатер Иосифов и колена Ефремова не избрал, 68 а избрал колено Иудино, гору Сион, которую возлюбил. 69 И устроил, как небо, святилище Свое и, как землю, утвердил его навек, 70 и избрал Давида, раба Своего, и взял его от дворов овчих 71 и от доящих привел его пасти народ Свой, Иакова, и наследие Свое, Израиля. 72 И он пас их в чистоте сердца своего и руками мудрыми водил их.
Слава: