1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти вельми великий, зодягнувся Ти в велич та в славу!
2 Зодягає Він світло, як шати, небеса простягає, немовби завісу.
3 Він ставить на водах палати Свої, хмари кладе за Свої колесниці, ходить на крилах вітрових!
4 Він чинить вітри за Своїх посланців, палючий огонь — за Своїх слуг.
5 Землю Ти вґрунтував на основах її, щоб на вічні віки вона не захиталась,
6 безоднею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над горами, —
7 від погрози Твоєї вона втекла, від гуркоту грому Твого побігла вона, —
8 виходить на гори та сходить в долини, на місце, що Ти встановив був для неї.
9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла, щоб вона не вернулася землю покрити.
10 Він джерела пускає в потоки, що пливуть між горами,
11 напувають вони всю пільну звірину, ними дикі осли гасять спрагу свою.
12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з посеред галузок.
13 Він напоює гори з палаців Своїх, із плоду чинів Твоїх земля сититься.
14 Траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині, щоб хліб добувати з землі,
15 і вино, що серце людині воно звеселяє, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце людині зміцняє.
16 Насичуються Господні дерева, ті кедри ливанські, що Ти насадив,
17 що там кубляться птахи, бузько, — кипариси мешкання його.
18 Гори високі — для диких козиць, скелі — сховище скельним звіринам,
19 і місяця Він учинив для означення часу, сонце знає свій захід.
20 Темноту Ти наводиш — і ніч настає, в ній порушується вся звірина лісна, —
21 ричать левчуки за здобиччю та шукають від Бога своєї поживи.
22 Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по норах своїх.
23 Людина виходить на працю свою, й на роботу свою аж до вечора.
24 Які то численні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля!
25 Ось море велике й розлогошироке, — там повзюче, й числа їм немає, звірина мала та велика!
26 Ходять там кораблі, там той левіятан, якого створив Ти, щоб бавитися йому в морі .
27 Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти часу свого поживу їм дав.
28 Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкриваєш — добром насичаються.
29 Ховаєш обличчя Своє — то вони перелякані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й вертаються до свого пороху.
30 Посилаєш Ти духа Свого — вони творяться, і Ти відновляєш обличчя землі.
31 Нехай буде слава Господня навіки, хай ділами Своїми радіє Господь!
32 Він погляне на землю — й вона затремтить, доторкнеться до гір — і димують вони!
33 Я буду співати Господеві в своєму житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу!
34 Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Нехай згинуть грішні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілуя !
1 Псалом Давида. Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти надзвичайно величний! У славу й велич одягнувся Ти.
2 Ти одягаєшся у світло, як в одяг, і простягаєш небо, наче намет.
3 Ти покриваєш водами Свої горішні покої, робиш хмари Своїми сходинками, ходиш на крилах вітрів.
4 Ти робиш духів Своїми ангелами, а палаючий вогонь — Своїми слугами.
5 Ти заснував землю на її основі, — вона не захитається навіки-віків.
6 Безодня, мов плащ, покриває її, на горах зберуться води.
7 Від Твоєї погрози вони втечуть, — перелякаються від звуку Твого грому.
8 Підіймаються гори і опускаються рівнини — на місце, яке Ти визначив для них.
9 Ти встановив межу, яку вони не перейдуть, і не повернуться, щоби покрити землю.
10 Ти посилаєш джерела в долини, — і між горами протікатимуть води.
11 Вони напувають усіх звірів землі, — дикі осли тамуватимуть свою спрагу.
12 Над ними поселяться небесні птахи, — з-поміж скель подаватимуть голос.
13 Ти зі Своїх горішніх покоїв напуваєш гори; плодами Твоїх діл насититься земля.
14 Ти вирощуєш траву для худоби й зелень на благо людини, щоби земля давала хліб:
15 тож вино звеселяє серце людини, — вона [намащує] обличчя олією, а хліб зміцнює серце людини.
16 Дерева в полі наситяться — ліванські кедри, що Ти насадив.
17 Там пташки будуть гніздитися, і журавлине гніздо — високо над ними.
18 Високі гори — для оленів, скелі — сховище для зайців.
19 Ти створив місяць, щоб визначати час, — і сонце знає, коли йому зайти.
20 Ти навів темряву, — і настала ніч, а в ній виходять усі лісові звірі.
21 Молоді леви ричать, щоби знайти здобич, — щоби добути в Бога для себе поживи.
22 А зійшло сонце, — вони зібралися разом і лежать у своїх лігвищах.
23 Вийде людина на своє діло, на свою працю, — аж до вечора.
24 Які величні Твої діла, Господи! Ти все вчинив премудро — земля сповнена Твоїм творінням.
25 Ось велике й широке море: там плазуни, яким нема числа, — тварини великі й малі.
26 Там плавають кораблі й той змій, якого Ти створив, щоби йому забавлятися.
27 Усі на Тебе чекають, щоби дав Ти їм їжу у відповідний час.
28 Як даси їм — підберуть; як відкриєш руку, — усе наповниться добром.
29 А коли відвернеш Своє обличчя — збентежаться. Віднімеш їхній дух — вони щезнуть і обернуться у свій порох.
30 Пошлеш Свого духа — вони будуть створені; Ти оновиш поверхню землі.
31 Нехай Господня слава буде навіки, нехай Господь веселиться Своїми ділами!
32 Ти споглядаєш на землю і змушуєш її тремтіти; торкаєшся гір — і вони димлять.
33 Тож співатиму Господу в час свого життя, — співатиму моєму Богові, поки я існую.
34 Нехай буде приємною Йому моя мова; я ж буду радіти Господом.
35 А грішники хай зникнуть із землі, і беззаконні, — щоб і їх не було. Благослови, душе моя, Господа!