1 І сказав Єлисей: “Послухайте слово Господнє: Так сказав Господь: Цього часу взавтра буде сея пшеничної муки — за шекля, і дві сеї ячменю — за шекля в брамі Самарії”.
2 І відповів Божому чоловікові вельможа царя, що він на його руку спирався, і сказав: “Якби Господь поробив отвори в небі, чи сталася б ця річ?” А той відказав: “Ось ти побачиш своїми очима, — та їсти звідти не будеш”.
3 І були при вході до брами чотири прокажені чоловіки. І сказали вони один до одного: “Чого ми сидимо тут, аж поки не помремо?
4 Якщо ми скажемо: Увійдімо до міста, а в місті голод, то помремо там; а якщо сидітимемо тут, то теж помремо. Отож, ходіть, і перейдімо до сирійського табору, — якщо там позоставлять нас при житті, будемо жити, а якщо заб’ють нас, то помремо”…
5 І встали вони надвечір, щоб іти до сирійського табору. І прибули вони до краю сирійського табору, аж ось — нема там нікого!
6 Бо Господь учинив, що сирійський табір почув стукотняву колесниць і їржання коней, та галас великого війська. І сказали вони один до одного: “Ось Ізраїлів цар найняв на нас хіттейських царів та царів єгипетських, щоб пішли на нас!”
7 І встали вони, і повтікали надвечір, і полишили свої намети, й осли свої, і табір, як він був , та й повтікали, спасаючи життя своє!
8 І прийшли ті прокажені аж до краю табору, і ввійшли до одного намету, — і їли й пили, і повиносили звідти срібло й золото та вбрання, і пішли й заховали. І вони знову ввійшли до іншого намету, і повиносили звідти, і пішли та й сховали.
9 І сказали вони один до одного: “Неслушно ми робимо. Цей день — він день доброї звістки, а ми мовчимо. Як ми будемо чекати аж до ранішнього світла, то впаде на нас провина. А тепер ходімо, і ввійдімо, й донесімо царевому дому!”
10 І прийшли вони, і покликали міських воротарів, та й донесли їм, говорячи: “Увійшли ми до сирійського табору, а там нема ані людини, ані людського голосу, а тільки поприв’язувані коні та поприв’язувані осли, та намети, як вони були !”
11 І воротарі покликали, і донесли про це до самого царського дому.
12 І встав цар уночі й сказав своїм слугам: “Розкажу я вам, що нам зробили сирійці. Вони знають, що ми голодні, і повиходили з табору, щоб сховатися на полі, говорячи: “Коли ті повиходять із міста, то ми схопимо їх живих, та й увійдемо до міста!”
13 І відповів один із його слуг, і сказав: “Нехай візьмуть п’ятеро позосталих коней, що лишилися в ньому, у місті . Ось вони, — (із усього війська Ізраїлевого тільки й лишилися, із усього війська Ізраїля, що згинуло), — і пошлемо, і побачимо”.
14 І взяли вони дві колесниці з кіньми, і цар послав їх услід за сирійським табором, говорячи: “Ідіть і подивіться”.
15 І пішли вони за ними аж до Йордану, аж ось уся дорога повна вбрання та речей, що покидали сирійці, як поспішали! І вернулися ці посли, і донесли цареві.
16 І вийшов народ, і розграбували сирійський табір. І коштувала сея пшеничної муки по шеклю, і дві сеї ячменю по шеклю за словом Господнім!
17 І цар призначив того вельможу, що на його руку він опирався, доглядати над брамою. Та затоптав його народ у брамі, і він помер, як казав був Божий чоловік, який говорив, коли приходив до нього цар.
18 І сталося, коли Божий чоловік говорив до царя, кажучи: “Дві сеї ячменю по шеклю, і сея пшеничної муки по шеклю буде того часу взавтра в брамі Самарії”,
19 то цей вельможа відповів Божому чоловікові й сказав: “Якби Господь поробив отвори в небі, чи сталася б ця річ?” А той відказав: “Ось ти побачиш своїми очима, — та їсти звідти не будеш”.
20 І сталося йому так, і затоптав його народ у брамі, і він помер…
© Українське Біблійне Товариство (Ukrainian Bible Society)