Смерть і воскресіння Лазаря
1 Був же хворий один, Лазар у Віфанії, із села Марії й сестри її Марти.
2 А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і волоссям своїм Йому ноги обтерла.
3 Тоді сестри послали до Нього, говорячи: “Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його!”…
4 Як почув же Ісус, то промовив: “Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею”.
5 А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря.
6 А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.
7 Після ж того говорить до учнів: “Ходімо знову в Юдею”.
8 Йому учні сказали: “Учителю, таж допіру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди підеш?”
9 Ісус відповів: “Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткнеться, — цьогосвітнє бо світло він бачить.
10 А хто ходить нічної пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла”.
11 Оце Він сказав, а по тому говорить до них: “Друг наш Лазар заснув, — та піду розбудити Його”.
12 А учні сказали Йому: “Як заснув, то він, Господи, видужає”.
13 Та про смерть його мовив Ісус, вони ж думали, що про сонний спочинок Він каже.
14 Тоді просто сказав їм Ісус: “Умер Лазар.
15 І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього”.
16 Сказав же Хома, називаний Близнюк, до співучнів: “Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати”.
17 Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гробі.
18 А Віфанія поблизу Єрусалиму була, яких стадій з п’ятнадцять.
19 І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розважити їх.
20 Тоді Марта, почувши, що надходить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа.
21 І Марта сказала Ісусові: “Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат…
22 Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!”
23 Промовляє до неї Ісус: “Воскресне твій брат!”
24 Відказує Марта Йому: “Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне”.
25 Промовив до неї Ісус: “Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, — хоч і вмре, буде жити.
26 І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?”
27 Вона каже Йому: “Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ”.
28 І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марію, сестру свою, кажучи: “Учитель тут, і Він кличе тебе!”
29 А та, як зачула, квапливо встала й до Нього пішла.
30 А Ісус не ввійшов був іще до села, а знаходивсь на місці, де Марта зустріла Його.
31 Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапливо встала й побігла, подалися за нею, гадаючи, що до гробу пішла вона, — плакати там.
32 Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: “Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!”
33 А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжалобився та й зворушився Сам,
34 і сказав: “Де його ви поклали?” Говорять Йому: “Іди, Господи, та подивися!”
35 І закапали сльози Ісусові…
36 А юдеї казали: “Дивись, як кохав Він його!”
37 А з них дехто сказали: “Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?”
38 Ісус же розжалобивсь знову в Собі, і до гробу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній налягав.
39 Промовляє Ісус: “Відваліть цього каменя!” Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: “Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гробі”…
40 Ісус каже до неї: “Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, — славу Божу побачиш?”
41 І зняли тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: “Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув.
42 Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене”.
43 І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: “Лазарю, — вийди сюди!”
44 І вийшов померлий, по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою… Ісус каже до них: “Розв’яжіть його та й пустіть, щоб ходив”…
Синедріон постановлює забити Ісуса
45 І багато з юдеїв, що посходилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували.
46 А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що Ісус учинив.
47 Тоді первосвященики та фарисеї скликали раду й казали: “Що маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить?
48 Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, — і прийдуть римляни, та й візьмуть нам і Край, і народ!”
49 А один із них, Кайяфа, що був первосвящеником року того, промовив до них: “Ви нічого не знаєте,
50 і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!”
51 А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за народ мав умерти,
52 і не лише за народ, але й щоб сполучити в одне розпорошених Божих дітей.
53 Отож, від того дня вони змовилися, щоб убити Його.
54 І тому не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфрем, — і тут залишався з Своїми учнями.
55 Наближалася ж Пасха юдейська, і багато хто з Краю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очистити себе.
56 І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одного: “А як вам здається? Хіба Він не прийде на свято?”
57 А первосвященики та фарисеї наказа дали: як дізнається хто, де Він перебуватиме, нехай донесе, — щоб схопити Його.
© Українське Біблійне Товариство (Ukrainian Bible Society)