Намащення Ісуса миром
1 Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфанії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих.
2 І для Нього вечерю там справили, а Марта прислуговувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли.
3 А Марія взяла літру мира, — з найдорожчого нарду пахучого, і намастила Ісусові ноги, і волоссям своїм Йому ноги обтерла… І пахощі мира наповнили дім!
4 І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що мав Його видати:
5 “Чому мира оцього за триста динаріїв не продано, та й не роздано вбогим?”
6 А це він сказав не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій: він мав скриньку на гроші, — і крав те, що вкидали.
7 І промовив Ісус: “Позостав її ти, — це вона на день похорону заховала Мені…
8 Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!”
9 А натовп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприходили не з за Ісуса Самого, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.
10 А первосвященики змовилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти,
11 бо багато з юдеїв з за нього відходили, та в Ісуса ввірували.
Славний в’їзд Ісуса в Єрусалим
12 А другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочули, що до Єрусалиму надходить Ісус,
13 то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: “Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я! Цар Ізраїлів!”
14 Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:
15 “Не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на ослі молодому!”
16 А учні Його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому.
17 Тоді свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу, і воскресив його з мертвих.
18 Через це й зустрів натовп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо.
19 Фарисеї тоді між собою казали: “Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!”
Отець прославляє Сина
20 А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі геллени.
21 І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаїди Галілейської, і просили його та казали: “Ми хочемо, пане, побачити Ісуса”.
22 Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають.
23 Ісус же їм відповідає, говорячи: “Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь.
24 Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе.
25 Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, — збереже її в вічне життя.
26 Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець.
27 Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю…
28 Прослав, Отче, Ім’я Своє!” Залунав тоді голос із неба: “І прославив, — і знову прославлю!”
29 А народ, що стояв і почув, говорив: “Загреміло!” Інші казали: “Це Ангол Йому говорив!”
30 Ісус відповів і сказав: “Не для Мене цей голос лунав, а для вас.
31 Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер.
32 І як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну”.
33 А Він це говорив, щоб зазначити, якою то смертю Він має померти.
34 А народ відповів Йому: “Ми чули з Закону, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Людському Сину потрібно піднесеному бути? Хто такий Цей Син Людський?”
35 І сказав їм Ісус: “Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас темрява не обгорнула. А хто в темряві ходить, не знає, куди він іде…
36 Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали”. Промовивши це, Ісус відійшов, і сховався від них.
Чому не ввірували в Ісуса
37 І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували,
38 щоб справдилось слово пророка Ісаї, який провіщав: “Хто повірив тому, що ми, Господи, чули, а Господнє рамено кому об’явилось?”
39 Тому не могли вони вірити, що знову Ісая прорік:
40 “Засліпив їхні очі, і скам’янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не навернулись, щоб Я їх уздоровив!”
41 Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіщав.
42 Проте багато хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, — щоб не вигнано їх із синагоги.
43 Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу.
Заповідь Божа — то вічне життя
44 А Ісус підняв голос, та й промовляв: “Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене.
45 А хто бачить Мене, той бачить Того, Хто послав Мене.
46 Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у темряві не зоставався.
47 Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ.
48 Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно буде судити його!
49 Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, — то Він Мені заповідь дав, що Я маю казати та що говорити.
50 І відаю Я, що Його ота заповідь — то вічне життя. Тож що Я говорю, то так говорю, як Отець Мені розповідав”.
© Українське Біблійне Товариство (Ukrainian Bible Society)