Спустошення Єрусалиму
1 Як захмарив Господь в Своїм гніві сіонську дочку! Він кинув із неба на землю пишноту Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого про підніжка ногам Своїм, —
2 понищив Господь, не помилував житла всі Яковові… Він позбурював у гніві Своїм у дочки Юди твердині, на землю звалив, збезчестив Він царство й князів усіх його…
3 В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг , правицю Свою відвернув Він від ворога, та й запалав проти Якова, мов той палючий огонь, що навколо жере!
4 Він нап’яв Свого лука, як ворог, противником стала правиця Його, і Він вибив усе , що для ока було пожадане, у скинії доньки сіонської вилив запеклість Свою, як огонь…
5 Господь став, як той ворог, понищив Ізраїля Він, всі палати його зруйнував, твердині його попустошив, — і Юдиній доньці примножив зідхання та стогін!
6 Понищив горожу Свою, немов у садка, місце зборів Своїх попустошив, Господь учинив, що забули в Сіоні про свято й суботу, і відкинув царя та священика в лютості гніву Свого…
7 Покинув Господь Свого жертівника, допустив побезчестити святиню Свою, передав в руку ворога мури палаців її, — вороги зашуміли в Господньому домі, немовби святкового дня!
8 Задумав Господь зруйнувати мур сіонської доньки, Він витягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумними вчинив передмур’я та мур, — вони разом ослабли…
9 Її брами запалися в землю, понищив Він та поламав її засуви… Її цар і князі її серед поганів… Немає навчання Закону, і пророки її не знаходять видіння від Господа…
10 Сидять на землі та мовчать старші доньки сіонської, порох посипали на свою голову, підперезались веретами, аж до землі свою голову єрусалимські дівчата схилили…
11 Повипливали від сліз мої очі, моє нутро клекоче, на землю печінка моя виливається через занепад дочки мого люду, коли немовля й сосунець умлівають голодні на площах міських.
12 Вони квилять своїм матерям: “Де пожива й вино?” І скулюються, як ранений, на площах міських, коли душі свої випускають на лоні своїх матерів…
13 Що засвідчу тобі, що вподоблю до тебе, о єрусалимськая дочко? Що вчиню тобі рівним, щоб тебе звеселити, о діво, о дочко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя, — хто тебе полікує?
14 Пророки твої провіщали для тебе марноту й фальшиве, і не відкривали твого гріха, щоб долю твою відвернути, — для тебе вбачали пророцтва марноти й вигнання…
15 Усі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посвистують та головою своєю хитають над донькою Єрусалиму та кажуть : “Хіба це те місто, що про нього казали: Корона пишноти, розрада всієї землі?”
16 Усі вороги твої пащу на тебе роззявлюють, свищуть й зубами скрегочуть та кажуть: “Ми пожерли її… Оце справді той день, що чекали його, — знайшли ми і бачимо його!”…
17 Учинив Господь те, що задумав, Він виповнив слово Своє, що його наказав від днів давніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він рога підійняв супротивних твоїх…
18 Їхнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о дочко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочинку собі, нехай не спочине зіниця твоя!
19 Уставай, голоси уночі на початку сторожі! Виливай своє серце, мов воду, навпроти обличчя Господнього! Підійми ти до Нього долоні свої за душу своїх немовлят, що від голоду мліють на розі всіх вулиць!..
20 Споглянь, Господи, і подивися, кому Ти зробив отаке? Чи конечним було , щоб жінки їли плід свій, своїх немовлят, яких виплекали? Щоб був у святині Господній забитий священик і пророк?
21 Лежать на землі на вулицях рядом юнак та старий… Попадали діви мої та мої парубки від меча, — Ти побив їх в день гніву Свого, порізав, не мав милосердя…
22 Ти викликував, мов на день свята, жахоти мої із довкілля, — і врятованого не було, і позостальця в день гніву Господнього, — повигублював ворог мій тих, кого виплекала та зростила була…
© Українське Біблійне Товариство (Ukrainian Bible Society)