Синедріон ухвалює забити Ісуса
1 Наближалося ж свято Опрісноків, що Пасхою зветься.
2 А первосвященики й книжники стали шукати, як би вбити Його, та боялись народу…
Юдина зрада
3 Сатана ж увійшов у Юду, званого Іскаріот, одного з Дванадцятьох.
4 І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, як він видасть Його.
5 Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібняків.
6 І він обіцяв, і шукав відповідного часу, щоб їм видати Його без народу…
Таємна Вечеря
7 І настав день Опрісноків, коли пасху приносити в жертву належало.
8 І послав Він Петра та Івана, говорячи: “Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили ми”.
9 А вони запитали Його: “Де Ти хочеш, щоб ми приготували?”
10 А Він їм відказав: “Ось, як будете входити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, — ідіть за ним аж до дому, куди він увійде.
11 І скажіть до господаря дому: Учитель питає тебе: “Де кімната, в якій споживу зі Своїми учнями пасху?”
12 І він вам покаже велику горницю вистелену: там приготуйте”.
13 І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, — і зачали там готувати пасху.
14 А коли настав час, сів до столу, і апостоли з Ним.
15 І промовив до них: “Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму.
16 Бо кажу вам, що вже споживати не буду її, поки сповниться в Божому Царстві вона”.
17 Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: “Візьміть її, і поділіть між собою.
18 Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного, доки Божеє Царство не прийде”.
19 Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: “Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!”
20 По вечері так само ж і чашу, говорячи: “Оця чаша — Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.
21 Та однак, — за столом ось зо Мною рука Мого зрадника.
22 Бо Син Людський іде, як призначено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!”
23 А вони почали між собою питати, котрий з них мав би це вчинити?
Хто хоче бути першим, нехай буде вам слугою
24 І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого.
25 Він же промовив до них: “Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться.
26 Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник — як службовець.
27 Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як службовець.
28 Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх,
29 і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів,
30 щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племен Ізраїлевих”.
Учні наостанку спокусяться
31 І промовив Господь: “Симоне, Симоне, — ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю.
32 Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!”
33 А той відказав Йому: “Господи, я з Тобою готовий іти до в’язниці й на смерть!”
34 Він же прорік: “Говорю тобі, Петре, — півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене”…
До злочинців Його зараховано
35 І Він їм сказав: “Як Я вас посилав без калитки, і без торби, і без сандаль, — чи вам бракувало чого?” Вони ж відказали: “Нічого”.
36 А тепер — каже їм — хто має калитку, нехай візьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.
37 Говорю бо Я вам, що виконатися на Мені має й це ось написане: “До злочинців Його зараховано”. Бо те, що про Мене, виконується”.
38 І сказали вони: “Господи, ось тут два мечі”. А Він їм відказав: “Досить!”
Страждання й смерть Ісуса Христа.
Страждання в Гефсиманії
39 І Він вийшов, і пішов за звичаєм на гору Оливну. А за Ним пішли учні Його.
40 А прийшовши на місце, сказав їм: “Моліться, щоб не впасти в спокусу”.
41 А Він Сам, відійшовши від них, як докинути каменем, на коліна припав та й молився,
42 благаючи: “Отче, як волієш, — пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте — не Моя, а Твоя нехай станеться воля!”…
43 І Ангол із неба з’явився до Нього, — і додавав Йому сили.
44 А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю…
45 І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби…
46 І промовив до них: “Чого ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!”
Схоплення Ісуса
47 І, коли Він іще говорив, ось народ з’явився , і один із Дванадцятьох, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. [Бо він знака їм дав був: Кого я поцілую, то Він!].
48 Ісус же промовив до нього: “Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського?”
49 А ті, що були з Ним, як побачили, що має статись, сказали Йому: “Господи, — чи мечем нам не вдарити?”
50 І один із них рубонув раба первосвященикового, — та й відтяв праве вухо йому.
51 Та Ісус відізвався й сказав: “Лишіть, — уже досить!” І, доторкнувшись до вуха його, уздоровив його.
52 А до первосвящеників і влади сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: “Немов на розбійника вийшли з мечами та киями…
53 Як щоденно Я з вами у храмі бував, не піднесли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада темряви”…
Петро тричі відрікається Ісуса
54 А схопивши Його, повели й привели у дім первосвященика. Петро ж здалека йшов слідкома.
55 Як розклали ж огонь серед двору, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними.
56 А служниця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: “І цей був із Ним!”
57 І відрікся від Нього він, твердячи: “Не знаю я, жінко, Його!”…
58 Незабаром же другий побачив його та й сказав: “І ти від отих”. А Петро відказав: “Ні, чоловіче!”…
59 І як часу минуло з годину, хтось інший твердив і казав: “Поправді, — і цей був із Ним, бо він галілеянин”.
60 А Петро відказав: “Чоловіче, — не відаю, про що ти говориш”… І зараз, як іще говорив він, півень заспівав.
61 І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: “Перше, ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене”.
62 І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!
Знущання над ув’язненим Ісусом
63 А люди, які ув’язнили Ісуса, знущалися з Нього та били.
64 І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: “Пророкуй, хто то вдарив Тебе?”
65 І багато інших богозневаг говорили на Нього вони…
Суд перед синедріоном
66 А коли настав день, то зібралися старші народу, первосвященики й книжники, і повели Його в синедріон свій,
67 і казали: “Коли Ти Христос, скажи нам”. А Він їм відповів: “Коли Я вам скажу, — не повірите ви.
68 А коли й поспитаю вас Я, — не дасте Мені відповіді.
69 Незабаром Син Людський сидітиме по правиці сили Божої!”
70 Тоді всі запитали: “То Ти Божий Син?” А Він їм відповів: “Самі кажете ви, що то Я”…
71 А вони відказали: “Нащо потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!”
© Українське Біблійне Товариство (Ukrainian Bible Society)