1 Повчання Асафа. Прислухайся, мій народе, до мого закону, прихили своє вухо до слів моїх уст.
2 Я відкрию уста свої в притчах, розкажу давні загадки:
3 те, що ми почули і що зрозуміли, що розповіли нам наші батьки.
4 Воно в наступному поколінні не сховалося від їхніх дітей, які звіщали хвалу Господню, Його силу, усі Його дивовижні діла, які Він учинив.
5 Він дав свідчення в Якові й встановив закон в Ізраїлі, — те, що Він заповів нашим батькам, аби вони об’явили своїм синам;
6 щоби знало наступне покоління — сини, які народяться; тож вони піднімуться і сповістять це своїм синам,
7 аби ті покладали свою надію на Бога, не забували Божих діянь і шукали Його заповідей;
8 щоб не стали такими, як їхні батьки — родом лукавим і прикрим, який не виправив свого серця, а свій дух не довірив Богові.
9 Сини Єфрема, що натягали луки і стріляли, у день битви втекли.
10 Вони не зберегли Божого завіту, не забажали ходити в Його законі,
11 забули про Його добродійність і всі Його дивовижні діла, які Він їм виявив,
12 перед їхніми батьками — ті дивовижні діла, які Він вчинив у Єгипетській землі, на рівнині Танеос.
13 Він розділив море і провів їх, а води поставив, наче бурдюк,
14 і вів їх хмарою вдень і світлом вогню всю ніч.
15 Він розколов скелю в пустелі й напоїв їх, наче з великої безодні:
16 вивів воду зі скелі, — пустив води, наче ріки.
17 Та вони й надалі продовжували грішити проти Нього, бунтувалися проти Всевишнього в безводній пустелі ,
18 випробовували Бога у своїх серцях, вимагаючи їжі для своєї душі.
19 Вони говорили проти Бога й казали: Хіба Бог спроможний приготувати обід у пустелі?
20 Адже коли вдарив Він об скелю, полилися води, та й наповнилися потоки, то чи не спроможний Він дати й хліба, забезпечити Свій народ їжею?
21 Тож Господь почув, піднявся, — і вогонь запалав посеред Якова, над Ізраїлем пронісся гнів,
22 бо не повірили Богові, не повірили в Його спасіння.
23 І Він з висоти звелів хмарам, відкрив небесні брами —
24 і, як їжу, дощем послав їм манну, — дав їм небесний хліб.
25 Людина їла ангельський хліб; Він послав їм вдосталь їжі.
26 Він послав з неба південний вітер, — і силою Своєю навіяв південний суховій;
27 посипав на них м’ясо, немов пил, і пернатих птахів, немов морський пісок:
28 їх багато нападало серед їхнього табору, довкола їхніх поселень.
29 Вони їли й надмірно наситилися, — Він задовольнив їхнє бажання.
30 Та своїх примх вони не позбавилися. Ще їхня їжа була в них у роті,
31 а на них зійшов Божий гнів і вигубив [багатьох] із них, — скував вибраних Ізраїля.
32 У всьому цьому вони продовжували грішити, — не повірили Його чудесам.
33 Їхні дні в марноті проминули, а їхні літа — дуже швидко.
34 Коли Він вигублював їх, вони Його шукали, поверталися, зранку вставали до Бога,
35 згадували, що Бог є їхнім помічником, що Всевишній Бог є їхнім визволителем.
36 Своїми устами вони підлещувалися до Нього, а своїм язиком зводили брехню на Нього.
37 Їхнє серце не було з Ним щире, і вони не були вірні Його завітові.
38 Та Він милосердний, Він простить їхні гріхи, не знищуватиме, а часто відвертатиме Свій гнів, не запалає Своїм всеохоплюючим обуренням.
39 Адже Він пам’ятав, що вони — тіло і вітер, який проходить і не повертається.
40 Як часто вони засмучували Його в пустелі, викликали Його гнів у безводній землі!
41 Вони відвернулися і кинули виклик Богові, викликали обурення Святого Ізраїлевого.
42 Не зберегли в пам’яті той день, коли Він своєю владою вирвав їх із рук гнобителя,
43 коли показав у Єгипті Свої знамення і Свої чудеса на рівнині Танеос.
44 Він перетворив їхні ріки й їхні потоки на кров, щоб не змогли пити.
45 Наслав на них псячих мух, — і ті їх кусали, а також жаб, і ті спустошували їх.
46 Він віддав їхній урожай тлі, а плоди їхньої праці — сарані.
47 Їхні виноградники знищив градом, а їхні шовковиці — морозом.
48 Він віддав їхню худобу градові, а їхнє майно — вогневі.
49 Наслав на них лють Свого гніву, гнів, обурення, скруту, нашестя злих ангелів.
50 Він дав вихід Своєму гнівові, не пощадив їхніх душ від смерті, а їхню худобу прирік на смерть.
51 Він уразив кожного первістка в Єгипті, — первоплоди їхніх болів у поселеннях Хама.
52 Свій народ Він забрав, як овець, і, наче отару, вів їх пустелею.
53 Провадив їх з надією, і вони не мали страху, а їхніх ворогів покрило море.
54 І привів їх до гори Своєї святості — до тієї гори, яку здобула Його правиця.
55 Прогнав з-перед їхнього обличчя народи і дав їм через жеребкування наділи спадщини, і розселив ізраїльські племена по їхніх поселеннях.
56 А вони випробовували і засмучували Всевишнього Бога, не зберігали Його настанов.
57 Вони, як і їхні батьки, відступили і порушили завіт, — стали покрученим луком.
58 Викликали Його гнів своїми жертовниками, — своїми ідолами збудили в Нього ревнощі.
59 Бог почув — і відвернувся та вельми погордував Ізраїлем;
60 Він покинув намет у Силомі — місце Свого перебування, де проживав між людьми.
61 І силу Він їхню передав у полон, і їхню красу — у руки ворога.
62 Він Свій народ віддав під меч і знехтував Своєю спадщиною.
63 Вогонь поглинув їхніх юнаків, і їхні дівчата не були оплакані.
64 Їхні священики загинули від меча, і їхні вдови не будуть оплакані.
65 Та Господь, наче від сну пробудився, наче велетень, розігрітий вином, —
66 і розгромив Своїх ворогів з тилу, піддав їх вічній ганьбі.
67 Він відкинув оселі Йосифа, не обрав племені Єфрема,
68 а вибрав плем’я Юди — гору Сіон, яку полюбив.
69 І звів Свою святиню, яка наче одноріг, заснував її на землі навіки.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і забрав його від овечих отар, —
71 Він забрав його від овець з ягнятами, щоби пасти Свій народ — Якова, і Свій спадок — Ізраїля.
72 І той пас їх у простоті свого серця і провадив їх у мудрості своїх рук.
To the chief Musician, to Jeduthun, A Psalm of Asaph.
1 I cried unto God with my voice, even unto God with my voice; and he gave ear unto me.
2 In the day of my trouble I sought the Lord: my sore ran in the night, and ceased not: my soul refused to be comforted.
3 I remembered God, and was troubled: I complained, and my spirit was overwhelmed. Selah.
4 Thou holdest mine eyes waking: I am so troubled that I cannot speak.
5 I have considered the days of old, the years of ancient times.
6 I call to remembrance my song in the night: I commune with mine own heart: and my spirit made diligent search.
7 Will the Lord cast off for ever? and will he be favourable no more?
8 Is his mercy clean gone for ever? doth his promise fail for evermore?
9 Hath God forgotten to be gracious? hath he in anger shut up his tender mercies? Selah.
10 And I said, This is my infirmity: but I will remember the years of the right hand of the most High.
11 I will remember the works of the LORD: surely I will remember thy wonders of old.
12 I will meditate also of all thy work, and talk of thy doings.
13 Thy way, O God, is in the sanctuary: who is so great a God as our God?
14 Thou art the God that doest wonders: thou hast declared thy strength among the people.
15 Thou hast with thine arm redeemed thy people, the sons of Jacob and Joseph. Selah.
16 The waters saw thee, O God, the waters saw thee; they were afraid: the depths also were troubled.
17 The clouds poured out water: the skies sent out a sound: thine arrows also went abroad.
18 The voice of thy thunder was in the heaven: the lightnings lightened the world: the earth trembled and shook.
19 Thy way is in the sea, and thy path in the great waters, and thy footsteps are not known.
20 Thou leddest thy people like a flock by the hand of Moses and Aaron.